Останні роки в Україні розпочалась декомунізація. У спадок нам залишилось чимало пам’ятників совкових діячів і радянської культури. З 2014 року такі символи почали дуже агресивно зносити. Нажаль, через революції. Результатом дій знизу – безліч роздроблених, поламаних або знищених пам’ятників з часів СРСР.

Спершу, давайте усвідомимо що таке пам’ятник та яку силу він несе у нашу реальність. В першу чергу це символ пам’яті. А пам’ять це об’єкт часу, якщо ще точніше – минулого. Будь який історичний пам’ятник, який сьогодні стоїть у місті, робить прямий енергетичний, метафізичний канал зв’язку який тягне та передає енергію з минулого в сьогодні. Це створюється за допомогою направленності вашої уваги. А сам об’єкт є певним ретранслятором тих егрегорів які з ним пов’язані. Якщо минуле пов’язане з таким символом є в сльозах та крові, то така енергія буде переноситись і сюди…

Правильним рішенням, буде демонтаж усіх таких об’єктів.

Вважаю, що якби вчасно це було зроблене зверху, владою, за наказом, то не було б предмету, якого потрібно було зносити знизу, народом.
Знесення пам’ятників, у дуже вульгарній формі, при якій об’єкт руйнується на шматки, нічого хорошо більше не принесе. Ні середовищу, ні владі, ні людям які його знесли. Точно так само як і демонтаж об’єкту, після якого він або запилюється на складі, або продається на аукціоні, чи здається на брухт. Ми в компанії СПЕКТР, шукаємо можливості для інтеграції. Для легкої, тонкої трансформації об’єктів, без катастрофічної руйнації. Питання: Як створити нове, не знищивши старе, викликає у нас найбільшу зацікавленність. Отож, давайте змоделюємо ситуації, при яких, певний совковий спадок, міг би працювати на нашу країну, причому приносишви користь не разово, а постійно. Оскільки наша компанія спеціалізується в сфері реклами та інформаціних технологій, то ми частоково торкнемося і цієї теми.

План

1. Керівники міст, видають розпорядження, демонтувати (в цивілізованій формі, без пошкоджень) усі пам’ятники радянської культури. Під це створюється регіональна інформаційна кампанія. ЗМІ висвітлюють процес, а сама подія розцінюється масами, як прощання з культурою СРСР.

2. Міська рада виділяє місце-склад під звезення усіх таких об’єктів, з усього міста, області, регіону, країни. (Тут вже все залежить від масштабності кампанії. Буде це на регіональному рівні чи на національному, залежить від влади.) За певний період часу, різні пам’ятники звозять на місце і розставляють по плану.

3. Формується певний відкритий арт-простір-музей, де є куратор, який робить експозицію. Розставляє об’єкти, декорує територію. Волонтери допомагають з медіа активністю, розробляється промоційний вебсайт, айдентика і тд.

4. Такий простір можливо в подальшому монетизовувати, а кошти з продажу квитків чи донати, перераховувати на ЗСУ.

5. Вже наявність саме такого музею, може стати певною інформаційною зацепкою для подальших піар кампаній, які підуть на користь ідеологічній агенді декомунізації України. Наприклад – “В Україні відкрили кладовище совку”.

Ідея інтеграції

Сама ідея інтеграції (в нашому розумінні) в тому, щоб з одного об’єкту, елементу, простору, знайти найбільшу к-сть можливих контактів, з’єднань з іншим структурами з метою отримання більшого і систематичного профіту. Який смисл і профіт для кожного українця від подрібленного, зруйнованного пам’ятника Пушкіна чи Леніна, якщо з іншої сторони такі об’єкти можуть  надалі служити українському народові у багатьох сферах. Ідеологічній, фінансовій, рекламно-інформаційній, туристичній. Людина яка з ідеологічних причин зносить пам’ятник при якому він розбивається на шматки, отримує лише разову ейфорію. В той час коли такі символи могли б приносити користь, по перше більшій кількості українців, по друге стабільно й систематично, а не разово. Такий простір музей, це і символічна піар кампанія і туристичний магніт і фінансова допомога. Це, якщо говорити про прямі бенефіти, проте є велика к-сть і прихованих.